Село Літки

Країна: Україна
Область: Київська
Район: Броварский
Попередні назви: Літковичі, Великі Літковичі, Великі Літки
Дата заснування: 1128 рік
Перша згадка: 1426 рік
Геогр. координати: 50.702778, 30.746111 50°42′10″ п. ш. 30°44′46″ с. д. / 50.702778° п. ш. 30.746111° с. д. (G) (O)
Час: UTC +2 поясн. / +3 літн.
Телефонний код: +380 4594
Поштовий індекс: 07411

Історична довідка

Як містечко, Літки відоме ще з середньовіччя. Літописи називають 1128 р. Село було засноване удільним князем. Перша письмова згадка про Літки післятатарського періоду - як володіння князя Дмитра Сокири, подароване литовським князем Вітовтом, належить до 1392р. Літки були пов'язані з Остром і Остерським замком. Тут здавна живуть літківські бояри, літківська шляхта. За багаті землі, води, озера, ліси постійно йшли суперечки з монахами, князями. Уже у середньовіччі тут були розвинуті ремесла, працювали численні ремісничі цехи: ткачів, ковалів, мельників, бондарів, шевців, гончарів, різників, кравців, музик, пічників, рибалок. Вони були об'єднані в цехове церковне братство Святого Миколи Чудотворця, мали свої цехові символи й традиції. Тут при церкві збереглось і знамените Літківське Євангеліє. Ще більш давні традиції мало літківське чумацтво. У середні віки містечко називалось Великі Літки. Ці землі переважно належали різним київським монастирям. Майже сто років тут працювала велика монастирська гута. Сотні років функціонувала Літківська ярмарка.

У 1920 р. містечко підняло повстання проти регулярних частин Червоної Армії. Багато його учасників було репресовано.

З 1924 р. і аж до наших часів працювала фабрика вишивальниць (в різні роки до чотирьох тисяч працюючих). Нині тут працює АТ Літківська швейна фабрика "Любич".

Проживає в Літках 2351 чоловік. У Літках народився церковний подвижник, мадрівник, письменник Василь Тригорович Барський, добре знаний на Україні у XVIII столітті. До війни тут вчителював письменник Михайло Стельмах. Загальна площа землі в адмінмежах Літківської сільської ради - 4856,3 га.

Історія села Літки

Перша згадка — під 1426 роком. За деякими даними Літки (Літковичі) разом із сусіднім Зазимов'єм (нині — Зазим’я) засновано у 1128 році удільним остерським (городець-остерським) князем Всеволодом Давидовичем Городецьким — зятем великого князя Володимира Мономаха (чоловіком доньки останнього Агаф'ї). Походження географічних назв Ймовірно, що назва села вказує на розташування тут літньої князівської резиденції. За іншою версією, назва походить від «літування» — літнього випасу худоби. Можливим також є походження від родового імені (прізвища) Літкович, яке досі зустрічається на Волині. Існує гіпотеза про переселення до Літок мешканців Любеча, про що може свідчити назва місцевої річки Любич — протоки Десни. Цікавою є назва місцевості Дарниця, що також може мати домонгольське походження і вказувати (як і київська Дарниця) на місце збору «дарів» — податків. Середні віки Перша письмова згадка про Літки — як про володіння друцького князя Дмитра Сокири, подароване литовським князем Вітовтом — належить до 1392 року. Середньовічна історія Літок (в різних джерелах — Літковичі, Великі Літки, Літківці, «маленький Остер») була тісно пов'язана з Остром і Остерським князівством/староством. Тут жили українські бояри та польська шляхта. За даними ревізії староств 1622 року 14 літківських боярських дворів служили остерському старості на 14 конях, тобто поставляли по коневі від двору. Через нестачу придатної для сільськогосподарського виробництва землі вже у середньовіччі в Літках домінували ремесла та торгівля.

З 17 століття Літки мали статус містечка. Після переходу під владу Видубицького монастиря у містечку створене цехове братство, функціонувала мануфактура — велика монастирська гута. Давні традиції мало літківське чумацтво. Століттями на Покрову функціонував літківський ярмарок. Св. Феодосій Углицький Братство і об'єднаний ковальсько-бондарсько-римарський цех утворені при літківській церкві Святого Миколая грамотою Феодосія Углицького (на той час ігумена Видубицького монастиря, шанованого у Православ'ї святого) від 10 лютого 1687 року: «Хотячи мати в містечку нашом Літковичах, а при храмі Святителя і Чудотворця Миколая, звичайний межи братствами порядок, постановили-м і приказали-м, аби всі ковальського, бондарського і римарського ремесла господарі були з собою в єдином братстві і в єдином цеху, і аби таковий порядок межи собою заховали, яковий везді заховується, то єсть повинни напрод пильноє міти о церкві Божой і о украшенії єї старане і о інших учинках. » За деякими данними, при Братстві пізніше створено окремі ремісничі цехи ткачів, ковалів, мельників, бондарів, шевців, гончарів, різників, кравців, музик, пічників, рибалок і навіть старців. Всі вони мали свої цехові символи й традиції. Можливо саме з цим братством пов'язана поява в цій місцевості (Київщина) таких українських прізвищ як Швець, Бондар, Кравець, Музика, Гончар, Шевченко, Бондаренко, Гончаренко. Літківське Євангеліє При церкві Св. Миколи Чудотворця (а пізніше — Покровській) зберігалося знамените Літківське Євангеліє (близько 1595 pоку), одне з чотирьох відомих волинських рукописних Євангелій XVI століття (три інші — Пересопницьке, Волинське та Хорошівське), яке містить дві вставки українською мовою.

У ХХ столітті Літківське Євангеліє зникло, хоча існують версії, що воно сховане місцевими мешканцями. ХХ ст. Літківський бій У Літках знаходиться братська могила бійців армії Української Народної Республіки, що в січні 1918 року обороняли підступи до Києва від більшовицької армії Муравйова. Літківська республіка У 1920 році містечко брало участь у повстанні проти регулярних частин Червоної армії. Повстання очолив легендарний літківець Трохим Король. Було проголошено Літківську республіку. Повстання жорстоко придушили, понад 100 повстанців розстріляно. Пізніше багато його учасників репресували. «Махно мав свою армію, Зелений мав свої загони, Григор'єв мав свої збройні сили, але ми через те не мали повноцінної армії УНР… була Гуляйпільська республіка, була Медвинська республіка, була Літківська республіка, але ми не одержали незалежної Української Народної Республіки.
З початку 20-х років Літки втратили статус містечка і далі згадуються як село. У 1929 році створено перший колгосп, куди літківці, які ніколи не знали кріпацтва, вступали без особливого ентузіазму.

Голодомор у Літках

Багато літківців померло під час Голодомору (точна статистика невідома). Досі частина центрального кладовища (всього їх у Літках чотири) носить назву «Тридцять третій». Друга світова війна Під час німецько-фашистської окупації 2/3 села було спалено. Відбувалися страти місцевого населення, зокрема 7 осіб повішено, 10 — спалено, 12 — розстріляно.
Від початку 1942 року масового характеру набрала примусова депортація працездатних лю дей до Німеччини. В контексті подій війни Літки згадуються у романі Павла Загребельного «Диво». На літківському пам'ятнику загиблим в роки війни викарбувано 597 імен і прізвищ. 4 жовтня 1943 р. в районі Літок почалася переправа через Десну танків 5 гвардійського танкового корпусу генерала Андрія Кравченка — вперше в світі по дну ріки. Післявоєнні часи Після приходу Червоної армії налагоджується мирне життя: «У Літках відновили свою роботу артілі кравців, ткачів, лозоплетів, рибалок та артіль по випуску цвяхів .... (а також) артіль художньої вишивки. »
У післявоєнні часи радгосп «Літківський» прославився на весь Радянський Союз як тричі «мільйонер». Природа та екологія Літки межують із Літківським лісництвом державної резиденції «Залісся». Десна і її протока Любич утворюють біля Літок найбільший в Україні річковий острів Любичів (місцева літківська назва — Великий Луг) площею понад 4500 га.
З метою забезпечення збереження популяції стерляді в місцях її нересту на Десні Київським еколого-культурним центром підготовано наукові обґрунтування та картографічні матеріали для створення в Літках іхтіологічного заказника місцевого значення «Літківський» — у місці злиття Десни та Любича — площею 35 га.

Економіка

З давніх-давен Літки називали «містечком майстрів». Про середньовічні ремісничі цехи і Братство згадано вище. З 1924 року і до наших часів працює фабрика вишивальниць (нині — АТЗТ Літківська швейна фабрика «Любич»). З 1997 р. це єдиний в Україні виробник джинсів. З 1960 р. існує також ЗАТ «Літківська фабрика художніх виробів ім. Т. Г. Шевченка». Літківське АТ «Полімер-ПАК» випускає поліетиленову плівку і труби. З 2003 року в Літках знаходиться офіс і виробництво ТОВ «Юко Україна» — українського представництва польської компанії «Juco», відомого виробника ручних інструментів. Літки — перспективна рекреаційна зона. Ще з радянських часів тут існує багато відомчих баз відпочинку, зокрема «Сонячний берег», «Любич», «Метро» (КП «Київський метрополітен», існує з 1967 року), «Весна», «Будівельник», «Гусарський стан», кіностудії ім. Довженка. В останні роки, у зв'язку з безпосередньою (23 км) близькістю Києва, спостерігається притік переселенців з південно-східних областей України і пов'язане з цим пожвавлення житлового будівництва. Літки і Київ.